Киевский музей К.Г.Паустовского

Украина, Киев
ул. М.Коцюбинского, 12Б
м. Университет
E-Mail
Телефон 096-39-22-611
Телефон 097-81-06-314
Телефон 066-65-22-226
Facebook Facebook
Twitter Twitter
Вконтакте ВКонтакте


Предварительная

запись на экскурсию по телефону!



Расписание работы музея:


Пятница 15.00. - 17.00. 


Для групп - время по договоренности




Друзья могут поставить на сайт нашу кнопку или ссылку:


BannerFans.com 





Киевский календарь

Просмотреть увеличенную карту







Дорогие друзья


 "Киевского музея К.Г.Паустовского",

приглашаем к участию в творческом фестивале 

"ПОДАРОК ПАУСТОВСКОМУ"




НАШЕМУ МУЗЕЮ 6 ЛЕТ



 

ЯК СТВОРИТИ ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ

(з історії «Київського музею К.Г.Паустовського»)


У другий половині минулого ХХ століття весь світ захоплено читав твори нашого земляка чудового письменника-романтика Костянтина Георгійовича Паустовського, які публікувалися великими накладами 70-ма мовами кращими видавництвами різних країн (наприклад, «Галлімар» - Франція, «Коллінз» - Англія, «Пантеон-Пресс» - США, «Фельтрінеллі» - Італія тощо). У книгарнях ці книжки миттєво розпродувалися, в бібліотеках за ними були черги. У в Україні, де твори К.Г.Паустовського друкувались також великими накладами видавництвами «Дніпро», «Молодь», «Веселка», «Радянська школа», «Вища школа», навіть «Музичною Україною», нерідко об’єднувалося кілька родин і відряджали спільного посланця до Кишинева, де у видавництві «Картя Молдовеняске» твори Паустовського виходили такими ж великими накладами, але населення Молдови було значно менше за українське, тому була надія придбати книжки улюбленого письменника.

За що ж читачі з різних країн глибоко поважали письменника Костянтина Паустовського? Професор Пітер Генрі з університету Глазго засвідчив, як раптово і потужно високохудожня «Повість про життя» Паустовського ввійшла до культурного життя Великої Британії. «Дійсним відкриттям» досконала літературна творчість К.Г.Паустовського стала для німецького письменника Генріха Белля, який залюбки сам читав його п’ятитомник німецькою мовою, залучив до читання свою родину, написав до нього передмову, зрозумівши, чому Паустовського «читають і люблять мільйони». А шведський письменник Леннарт Магнуссон зробив висновок: «Його можна читати все життя». Тогочасна суперзірка світового кіно незабутня Марлен Дітріх під час зустрічі з діячами літератури і мистецтва в Москві стала на коліна перед Костянтином Георгійовичем і поцілувала руку майстра, що так душевно написав оповідання «Телеграма», яке вона прочитала у збірці для молоді: твори К.Г.Паустовського у багатьох країнах залюбки включалися саме до молодіжних видань, як високоморальні. Наш чудовий поет харків’янин Борис Чічібабін звернув увагу на особливість багатьох творів К.Г.Паустовського, більшість героїв яких - хороші люди. «Йому нецікаво було писати про зло, він просто не помічав його». І у колишньому СРСР, і в Україні твори К.Г.Паустовського найбільше друкувалися державними видавництвами дитячої літератури.

Українські читачі зокрема кияни не просто із захопленням читали і читають «київські» повісті К.Г.Паустовського («Далекі роки», «Неспокійна юність», «Початок невідомого віку»), але й одночасно здійснюють подорож всередині цих книжок рідним містом столітньої давнини з надійним провідником – киянином Костянтином Паустовським. 1964-го року він писав: «Я намагався розшукати план старого Києва, де було б зазначено місця дій із «Далекіх років» і «Початку невідомого віку», але поки не знайшов». Ми, вдячні читачі, знайшли план Києва 1906 року і визначили на ньому будинки тогочасних чоловічих гімназій: першої (К1Г), де вчився Костянтин Паустовський і його брат Вадим, сусідньої другої (К2Г), навіть четвертої (К4Г), куди прийшов із К1Г Олександр Вертинський, але там ще немає приватної гімназії Готліба Валькера, будівництво якої завершилося лише 1909 року і вона стала називатися сьомою (К7Г). Проте є будинок жіночої Фундуклеївської, де вчилася не тільки старша сестра письменника Галина, але й поет срібного віку Анна Ахматова. Така подорож всередині повісті «Далекі роки» спонукає читачів до особливого, позитивного ставлення безпосередньо до міста Києва. Польський письменник Леслав Бартельський як читач «Повісті про життя» визнавав: «Це він навчив мене любити Київ, чудове місто… На Дніпро, Поділ і старий Київ я дивився очима Паустовського. Я знову переживав те, що прочитав, що стало для мене таким близьким».

Все написане вище вже є вагомими підставами для того, щоб поставити питання про створення у Києві, де Костянтин Георгійович Паустовський прожив чверть століття (1898-1923 рр.), одержав фундаментальну освіту в найкращій на той час гімназії (К1Г), вчився в університеті Св. Володимира, обрав свій життєвий, літературний шлях, опублікував перші оповідання в київських часописах, а потім став автором всесвітньовідомих автобіографічних творів про Київ, де поховані на Байковому цвинтарі його мати і сестра і до цього часу живуть родичі, «Київського музею К.Г.Паустовського»

Але радянська влада на той час вже визначила своє негативне ставлення до цього незалежного безпартійного письменника, якого жодного разу не змогла змусити підписати будь-який лист-таврування проти тогочасних дисидентів, але який написав таку повість «Тарас Шевченко», яку комуністична газета «Правда України» згодом оголосила «жалюгідною проповіддю українського буржуазного націоналізму». Не для того СРСР 1965 року спромігся так вплинути на Нобелевський комітет, що безперечний переможець К.Г.Паустовський залишився лише номінантом, а лауреатом став М.О.Шолохов, аби 1968 року увічнити його пам’ять музеєм. Сумно, що й нову українська влада не повернулася обличчям до постаті цього надталановитого письменника козацького походження з роду славетного українського гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, киянина, з ім’ям якого пов’язано понад 50 адрес міста, навіть 2012 року на 120-річчя К.Г.Паустовського, коли громадськість чекала реальних дій від Державного музею літератури України.

Влітку 2012 року моя дочка Олена Володимирівна Артамонова разом із чоловіком Олегом Олексійовичем Посільським відвідали його батьків на Рівненщині поблизу міста Дубно. Там у селищі Мирогоща його брат В’ячеслав, вчитель історії й талановитий дизайнер показав створений власними руками шкільний краєзнавчий музей, який вразив столичних родичів професійністю й високою естетикою. Повернувшись до Києва, Олена показала мені світлини Мирогощанського шкільного музею, і ми повернулися до обговорення нашої родинної мрії – створення Київського музею К.Г.Паустовського. До моїх думок дослухалися, і тому, що за освітою я професійний філолог, випускниця Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, і тому, що я досконально володію фактичним матеріалом: перші дитячі оповідання Паустовського мені читали з журналу «Мурзилка», вільно читати я навчилася за виданням 1941 року «Мешканці старого будинку», школяркою із захопленням прочитала перше видання київської повісті «Далекі роки» і почала знайомитися з Києвом Паустовського, студенткою одержала від батьків найкращий подарунок – двотомник творів К.Г.Паустовського 1956 р., все життя насолоджувалася творами Костянтина Георгійовича із прижиттєвого шеститомного видання 1958 р. з коментарями літературного секретаря, біографа і друга письменника Лева Левицького, із 8-9-томного видання 1967-1972 рр. і найбільш повного 9-томного видання 1986 року, знаю всю відповідну критичну літературу. Але цього разу до мене звернулися як до вчительки, кандидата педагогічних наук, аби визначити можливості й перспективи саме шкільного літературно-краєзнавчого музею.

Олена, яка протягом останнього року взяла на себе всю організаційну підготовчу роботу із створення «Київського музею К.Г.Паустовського», розповіла про друзів-однодумців із інтернету: адміністраторів Міжнародного інтернет-товариства «Константин Георгиевич Паустовский»   Катерину Шелухіну і Надію Корнієнко, дякувала автору, координатору і редактору інтернет-проекту «Київський календар» Олександру Німцю за його переконливу пропозицію – «У Києві необхідно створити музей Костянтина Паустовського, це співець Києва». І ще про інтернет-друзів майбутнього музею з України, Польщі, Росії, США, Канади, Німеччини, Франції тощо. Я теж сказала, що вдячна своїм колишнім учням, зокрема Надії Мацієвській, інженеру-економісту з Південно-західної залізниці, де працював батько письменника Георгій Максимович Паустовський-Сагайдачний. І редактору відомчої газети «Робітниче слово» Віктору Задорнову за корисні публікації.

Ще одним важливим для мене повідомленням стало те, що молодшого онука Олексія, який із раннього дитинства вчиться народним танцям у хореографічній школі Павла Вірського, батьки вирішили перевести до найближчої загальноосвітньої школи №135, яка працює в приміщенні згадуваної Костянтином Паустовським гімназії Готліба Валькера – єдиної у місті Києві чоловічої гімназії, яка зберегла свій педагогічний профіль протягом століття. На початку навчального 2012/2013 року дочка мені розповіла, що школа №135 має гуманітарний ухил, висококваліфікованих педагогів і відома своєю толерантністю. Тож вирішили, що я маю познайомитися із директором цієї школи.

Просто із київської осінньої вулиці я зайшла до старовинного приміщення колишньої чоловічої гімназії Готліба Валькера, а тепер спеціалізованої середньої школи, спитала в чергової на першому поверсі, де кабінет директора, піднялась на другий поверх і під час великої перерви постукала до дверей Маргарити Євгенівни Гайдук.

-        Ви любите Паустовського?

-        У нас уся школа читає та ілюструє його твори, учні їздять на Білоцерківщину до села Пилипча, де була родинна садиба Паустовських-Сагайдачних, старшокласники виконують творчі роботи з цієї тематики у Малій академії наук України.

-        А про Київський музей Паустовського ви не мріяли?

Так почалася моя розмова із професійним філологом і досвідченим директором школи, людиною високої культури і великого патріота свого рідного міста. А коли за її запрошенням до нас приєдналася вчитель-мовник вищої категорії методист Ізабелла Ісааківна Кантор, вже під час цієї зустрічі вирішилися перші принципові питання:

  1. «Київський музей К.Г.Паустовського» - це музей Паустовського-киянина та його оточення початку ХХ століття (гімназиста, студента, початківця літератора і журналіста) на основі «київських» повістей письменника «Далекі роки», «Неспокійна юність», «Початок невідомого віку»;
  2.  із двох можливих шляхів формування експозиції шкільного музею (найлегшого – за копіями матеріалів з інтернету чи найважчого – за автентичними матеріалами) надавати перевагу другому;
  3. школа виділяє  «Київському музею К.Г.Паустовського» приміщення;
  4. родина Артамонових-Посільських розробляє концепцію Музею та його експозицію, залучаючи власні колекції, пропонує авторський варіант типового екскурсійного огляду, створює музейний сайт https://paustkiev.io.ua/;
  5. кафедра мовників СШ №135 організує «Школу юних екскурсоводів» під керівництвом І.І.Кантор.

Я також повідомили колегам, що усю подальшу роботу нашої родини в школі я передаю кандидатам наук дочці Олені та її чоловікові Олегу – батькам учня 5 класу СШ №135 Олексія Посільського. А я продовжуватиму щоденну популяризаційну роботу щодо майбутнього Музею серед киян, знаходячи щирих однодумців. Так нашими друзями стали співробітники бібліотек Солом’янського та Голосіївського районів. Нашим прихильником, порадником і другом стала Зоя Антонівна Логвиненко із «Гринівської вітальні». У редакції часопису «Радуга» я дізналася, що літературний секретар К.Г.Паустовського останніх років життя письменника (після еміграції Л.А.Левицького до США) Валерій Іванович Дружбинський живе у Києві вже кілька десятиліть і готовий підтримати нашу ініціативу як журналіст і науковець. А ще до нас сам прийшов київський журналіст Олег Олексійович Шилін, багаторічний прихильник творчості К.Г.Паустовського, який першим став доброзичливо і поетично писати про наші конкретні музейні сподівання.  

У нашої родини як ініціатора створення «Київського музею К.Г.Паустовського» не було, на жаль, для цієї святої справи потрібних досить високих матеріальних можливостей: не олігархи, не бізнесмени, не академіки – три скромних кандидата наук мали середню заробітну плату. Тож за пропозицією І.І.Кантор школа підготувала обґрунтовані матеріали, аби одержати відповідний грант на конкретний реальний культурний проект. Марно! Не вірте тим, хто пообіцяє вам безкорисливих спонсорів – уболівальників рідної культури. Пересічний спонсор вміє рахувати гроші в віддає ту дещицю, яка б могла закрити його черговий мільйон чи мільярд лише за певний зиск – економічний чи політичний. Шкільний музей до того зиску не пристосований. Тож бажаємо вам зустріти унікального спонсора, на якого нам не пощастило. І все ж 1 грудня 2012 року в кабінеті директора СШ №135 відбулося перше засідання неформального організаційного комітету майбутнього «Київського музею К.Г.Паустовського». Разом із директором М.Є.Гайдук учасники зустрічі піднялися на 4-й поверх до класу, де було заплановано зробити музей і столи вже було посунуто до стіни, звільняючи приміщення. Сюди вже було запрошено нашого родича В’ячеслава Посільського – дизайнера з Рівненщини, який мав приїхати через місяць під час зимових шкільних канікул і скласти професійний проект відповідно до конкретного приміщення майбутнього «Київського музею К.Г.Паустовського». До його приїзду єдине, що ми могли зробити, це полагодити стару паркетну підлогу, для чого запросили фахівця, який мав досвід таких робіт у музейних приміщеннях.

Фаховий огляд приміщення майбутнього Музею виявив певні ускладнення: капітальною була лише одна стіна – там, де вікна. Тобто стенди слід було проектувати так, аби вони не обтяжували стін. Бажано було зробити спеціальне електроосвітлення, стилізований  електрифікований стенд на основі плану Києва 1906 року, а також куточок небагатої кімнати київського гімназиста чи студента початку ХХ століття. З початком нового 2013 року дизайнерський проект В’ячеслава Посільського, який врахував усі побажання знавців, було затверджено організаційним комітетом Музею і дирекцією школи. І зразу ж виникла нагальна потреба у великих для родини Артамонових-Посільських готівкових грошах, яких на той час не було.

Аби не затримувати початок довгоочікуваної роботи по створенню «Київського музею К.Г.Паустовського», Олег Олексійович Посільський, який працював усе своє життя і мав необхідний страховий стаж, прийняв рішення терміново у січні 2013 року оформити власну пенсію, одержавши належну на той час вихідну грошову допомогу. Дуже прошу, шановні читачи-колеги, не дивуватися цьому вчинку Олега: у нашого народу доброчинність особливо стосовно дітей завжди була доброю традицією. У  Києві споконвіку на приватні офірування створювалися і утримувалися притулки для старих і малих, відкривалися школи і дитячі садочки тощо. Зрозуміло, можливості меценатів були різні. Пращур К.Г.Паустовського гетьман Петро Конашевич Сагайдачний турбувався про добробут київського Братського монастиря, особливо його школи. Український олігарх Нікола Терещенко та його син Олександр були почесними піклувальниками К1Г багато років, вносили плату за навчання десятків неспроможних гімназистів, опікувалися гімназією і після смерті через заповіти, залишаючи значні кошти. У доброчинній діяльності в К1Г брали конкретну участь всі вчителі, а також багато батьків заможних учнів. Це дало змогу і К.Г.Паустовському, коли для їх родини настали скрутні часи, безоплатно вчитися і закінчити улюблену гімназію. А сину козака Івану Кавалеридзе і сину механіка Олександру Орхипенку таку можливість надала гімназія Готліба Валькера, де в бюджеті гімназії резервувалася десятивідсоткова безоплатна освіта здібним юнакам із незаможних родин. Складали такі запобіжні фонди люди різних достатків і професій, але однаково великого доброго серця. До речі, коли при реставрації паркетної підлого класу, де створювався «Київський музей К.Г.Паустовського» ми приїхали до продавця, аби придбати необхідні паркетини, він відмовився взяти гроші: «Та це ж для наших дітей!» Відомий історик В.Ключевський вважав доброчинність «моральним спонуканням» і «необхідною умовою особистого морального здоров’я». Одержана О.О.Посільським вихідна допомога дозволила придбати будівельні матеріали, замовити парадний мундир гімназиста К1Г, яким був К.Г.Паустовський (консультаціями і подарунком пряжки і кокарди в цьому допомогли відомі колекціонери Шереметьєви), придбати на аукціонах автентичні речі, за неповний рік перетворити класну кімнату на музейну залу.                                           

Усю літню відпустку 2013 року вся родина Артамонових-Посільських працювала в майбутньому «Київському музею К.Г.Паустовського». За розробленою Оленою Артамоновою концепцією стенди заповнювалися експонатами, більшість підписів під якими були підібраними нею цитатами з творів письменника. У куточку київської кімнати кожна деталь мала обґрунтування у «київських» повістях К.Г.Паустовського. Музейні експозиції стали активно поповнюватися дарунками шанувальників К.Г.Паустовського та його творчості з України та інших країн, які через пресу чи інтернет знаходили інформацію про наступне відкриття нового довгоочікуваного «Київського музею К.Г.Паустовського». Вчителька української мови і літератури з Києва Валентина Горловська подарувала майбутньому Музею комплект дореволюційних гумористичних листівок, а куточок старої київської кімнати прикрасила художня робота «Бузок» олійними фарбами пензля колишньої киянки, яка зараз живе у США, Олени Равік. Ми щасливі чути голос незабутнього Костянтина Георгійовича – таку нагоду нам надав адвокат із Екатеринбургу Олександр Санніков, подарувавши унікальну платівку із записом голосу письменника. Щиро дякуємо Олексію Кириленку – одному з фундаторів першого Музею-центру К.Г.Паустовського за повний комплект журналів «Мир Паустовского», а родині Жигоцьких з Торонто (Канада) за унікальні видання творів К.Г.Паустовського 20-х років, придбаних для нас на міжнародних аукціонах. Дарунок знаного києвознавця М.Б.Кальницького – листівка з автографом улюбленої актриси гімназистів Олени Полевицької – збагатив експозицію «Київського музею К.Г.Паустовського», а ми набули найкращого однодумця і щирого друга на всі часи. Завдяки безкорисливим дарункам шанувальників К.Г.Паустовського з різних країн у «Київському музеї К.Г.Паустовського» з’явилися твори письменника німецькою мовою (від студентки з міста Майнц Вікторії Джост), польською (від відомого кінознавця Януша Газди), французькою (від пасерба Віктора Некрасова Віктора Кондирєва), китайською (від одесита Геннадія Батізата), англійською (від колишніх випускників СШ №135), чеською, словацькою (від сучасних учнів СШ №135) тощо. Найпочесніше місце на центральній стіні зайняли чотири художні роботи Емануїла Шмуклера – однокласника К.Г.Паустовського по К1Г, які подарували родичі художника з Коста-Ріки. А на першому стенді «Кобзар» Т.Г.Шевченка 1911 року видання покладено на рушник, подарований родичкою К.Г.Паустовського з села Пилипча Білоцерківського району Київської області Марією Мордусенко (у дівоцтві Паустовською). З’явилася у «Київському музеї К.Г.Паустовського» і «Золота троянда», її подарував журналіст П.Піменов, який вирішив ще й піклуватися про стареньке фортепіано з куточку київської кімнати,  безоплатно надсилаючи нам майстра – музичного настроювача.

З вересня 2013 року школа №135 готувалася до відкриття «Київського музею К.Г.Паустовського» (за офіційним статусом – шкільного літературного, а фактично – літературно-краєзнавчого): екскурсоводи вивчали експозицію, учні готували святковий тематичний концерт, організатори запрошували гостей із інших музеїв, зокрема, музеїв К.Г.Паустовського. Відомий журналіст Людмила Денисенко анонсувала відкриття «Київського музею К.Г.Паустовського» газетною статтею «Паустовський по душі».

При відкритті «Київського музею К.Г.Паустовського» актову залу старовинної гімназії було заповнено вщент щирими шанувальниками літературної творчості Костянтина Георгійовича і його особистості: поважними киянами, активними сучасними діячами-музеєзнавцями, викладачами вищої і середньої школи, захопленими студентами. Телеграфні святкові вітання були не тільки з різних міст України, з австрійської амбасади у Києві за останньою київською адресою письменника на вул. І.Франка №33, а навіть із Нідерландів. «Київський музей К.Г.Паустовського» поздоровляли колеги із київських музеїв «Однієї вулиці», «Історії медицини», Політехнічного при «КПІ», меморіального Максима Рильського, «Гринівської вітальні», з Одеси і Старого Криму. Заявкою на подальшу творчу співпрацю став колективний виступ викладачів і студентів Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Вітанням з далеких гімназійних часів Паустовського пролунали виступ правнука вчителя математики К1Г художника і керівника відомої студії «Крок» Юрія Іванова та рядки чудової прози письменника у виконання заслуженого артиста України Олега Комарова. А про романтика і творця легенд Костянтина Паустовського нагадав аташе з культури Грузинської амбасади Зураб Тапурія – земляк художника Ніко Пірасманішвілі. Настала урочиста мить, і літературний секретар К.Г.Паустовського 1965-1968 рр. Валерій Іванович Дружбинський перерізав стрічку і запросив відвідувачів до «Київського музею К.Г.Паустовського». Фортепіанною музикою наше свято супроводжувала Олена Малишко-Березовська – засновник родинного музею у Старому Білоусі на Чернігівщині.   

Плине час, приносячи різні зміни до нашого життя. Тепер директор школи Наталя Василівна Вінник, чиї дослідження з нарративної педагогіки збагачують творчі і виховні можливості «Київського музею К.Г.Паустовського», а директор підтримує шкільний музей як творчий культурно-виховний центр, що довів свою ефективність протягом чотирьох років. Всі ці роки «Київський музей К.Г.Паустовського» функціонує без жодного державного чи муніципального фінансування виключно на волонтерських засадах реалізуючи всі основні функції музею. Музей безоплатно приймає різних відвідувачів, починаючи від учнів молодших класів до слухачів університетів «Третього віку», найбільше, звичайно, студентів, колег-вчителів, взагалі усіх шанувальників творчості Костянтина Георгійовича Паустовського. Треба лише попередньо домовитися телефонами, які є на сайті Музею. Гідними своєї наставниці І.І.Кантор стали вчителі-мовники Ірина Миколаївна Людовик та Інна Леонідовна Балог, які постійно опікуються Музеєм і «Школою юних екскурсоводів». І цього року вони, як завжди, успішно очолили традиційний весняний шкільний творчий фестиваль «Дарунок Паустовському», що приносить радість і наснагу школярам, розкриваючи їх творчі можливості, виховуючи в них найкращі людські якості – гуманізм, патріотизм, толерантність, високу культуру.

Маючи певний досвід створення у сучасних «нестандартних» умовах ефективного шкільного музею, насамкінець дозволю собі навести кілька порад для тих, хто наважиться ступити на цю шляхетну стежину після обов’язково тривалих роздумів, сумнівів і вагань:

  1. фахово знати все про об’єкт вашого інтересу (залучаючи професіоналів);
  2. створити (обрати) концепцію майбутнього музею;
  3. накопичувати великий фактичний матеріал (без жодних обмежень);
  4. залучати однодумців будь-якими шляхами (зустрічі, преса, інтернет тощо);
  5. шукати не спонсорів, а доброчинців.

Хай щастить!



Любов Артамонова, волонтер «Київського музею К.Г.Паустовського»




Белый каталог сайтов PopCat.ru 


Каталог сайтов и статей iLinks.RU                                        
Музеи России - Профессионалу музейщику - Museums of Russia - WWW.MUSEUM.RU


Интеллектуальный каталог ресурсов


Астрея Киевская. Экскурсии по городу


Музей села Мирогоща 


Всемирное бюро переводов Киев WTC





Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ» Международная газета Быть добру ГИЛМЗ А.С.Пушкина Хореография и танец танцы